Частина 1: джерела

На думку істориків, слово “біржа” народилося на початку XIV століття у фламандському місті Брюгге. Словами  «borsa», «boursa», «boerse», «beurs» купці з усією Європи називали велико цього славного міста зі знатного роду Ван дер Бурсе, у якому  з 1309 року почали проводитися регулярні зустрічі купців, на яких  вони дізнавалися останні новини, обговорювали свої справи й укладали угоди. Слово це мало великий успіх, швидко поширилося в інші країни й стало використовуватися для позначення подібних купецьких зборів на площах, центральних вулицях міст, тавернах, кав’ярнях і постоялих дворах.

Однак  слово «біржа» існувало паралельно й з іншими назвами. Англійці й американці дотепер продовжують називати біржу винятково своїм словом «exchange». Біржа в Ліоні в XVI столітті йменувалася Площею обмінів, у Марселі – Ложею. У Барселоні й Валенсії біржу назвали Лонха. Часто збори купців – особливо в південних країнах – проводилися на відкритому повітрі. У Лісабоні й іспанському Кадісі місцем зустрічі купців служили центральні вулиці цих міст. У Севільї купці збиралися на щаблях кафедрального собору, у Генуї – на Новому ринку, а у Флоренції – на Банківській площі. У Венеції торговельний люд полюбляв галереї вулиць біля мосту Ріальто й так звані Лоджії купців. Однанаборів скрізь залишається однаковою.

Прообразом товарної біржі можна вважати традиційні європейські сезонні ярмарки, на яких снували юрби ділків, що зводили покупців і продавців. Ну чим не нинішні брокери? В XIII столітті мав місце досить цікавий феномен:  ярмарки в містах Шампані й Брі проводилися шість разів у рік, і кожна тривала два місяці. Таким чином, загальноєвропейська торгівля в цьому районі проводилася цілий рік. Купці на ярмарках активно використовували замість готівки вексель, який з’явився в Італії  у XI столітті. Крім торговців на ярмарках працювали нотаріуси й італійські банкіри, що видавали кредити.

Фактично, північний Брюгге дав біржі назву, але сама біржова діяльність зародилася набагато раніше в торговельних містах європейського Середземномор’я. Описи первісних бірж в Італії й Іспанії мало чим відрізняються від більше пізніх картин збіговисьок у Брюгге й Франції. Ще в Древньому Римі діяли регулярні збори купців, які називали «Collegia mercantorum». Зустрічі торговців, аналогічні зустрічам у Брюгге або Венеції, цілком могли відбуватися в давньоримському порту Остія в II столітті нашої ери. На збережених мозаїках цього міста можна помітити місця, спеціально відведені для зустрічей купців і хазяїв іноземних судів.

До XIV століття в Європі формуються два основних торговельних райони, у яких концентрується діяльність купців:  південна область із центрами у Венеції й Генуї й північна область із центром у Брюгге. Італійські міста виділилися завдяки своїй торгівлі зі східними країнами, що поставляли в Європу золоту монетугечним пунктом та центром регіональної фламандської торгівлі, а також виділявся виготовленням високоякісного сукна з англійської вовни. Міжнародна торгівля в XIII-XV століттях була зосереджена в руках італійських купців. Кораблі, що заходили в гавані Брюгге, плили як правило з Венеції й Генуї. Професіоналами кредитних операцій у фламандських містах також були італійці. Однак в XV столітті в Італії з’явилася своя текстильна промисловість, Брюгге втратив свій економічний вплив, і центром європейської торгівлі стали італійські міста.

Величезні грошові суми, що притікали в італійські міста від папської десятини й вигідної торгівлі зі Сходом, розміщалися в різних кредитних конторах. Саме північна Італія, будучи місцем зосередження міжнародної торгівлі й капіталу, стала батьківщиною кредитних відносин. Багато фінансових термінів мають італійське походження. Італійське слово “banca”, що означає лаву, або крамницю, на якій міняли здійснювали обмін, стало згодом застосовуватися для позначення кредитних установ і перекочувало в більшість мов миру. Термін “банкрутство” також має італійс r”. У ті далекі часи вдачі були жорстокими. У випадку, якщо міняла обманював клієнта або відмовлявся платити за векселем, його лаву ламали, а його самого відправляли у вигнання. /Ольга Паскаль/


Частина 2: біржові інновації Венеції, Антверпена та Амстердама

Золоте століття Венеції припало на XV сторіччя. Величезні прибутки від майже монопольної торгівлі зі східними країнами осідали на банківських рахунках венеціанських купців. В XV столітті в галереях біля мосту Ріальто вже другу сотню років діяли так звані “письмові банки”, завдяки яким для оплати досить було зробити запис у банківській книзі. Для здійснення угоди ще був потрібний наявний товар, але вже не була потрібна готівка, яка лежала в підвалах італійських банків.

Столітня торговельна могутність Венеції закінчилась на початку XVI століття, а у центрі європейської торгівлі опинилось фламандське місто Антверпен, розташоване  на берегах ріки Шельда.

Біржа в Антверпені начала функціонувати в 1469 році і являла собою місце зборів торговців. Це була площа, оточена галереєю купецьких крамниць, де торговці представляли свій товар.ертосувався торгівлі зерном. Тут уперше стала практикуватися торгівля за зразком: замість всієї партії товару покупцеві пред’являлася якась його частина. А придбане зерно він одержував на біржовому складі або в порту. Біржова торгівля зробила великий крок до абстрагування: замість наявного товару об’єктом угоди стала виступати його умовна позначка. Біржа при цьому гарантувала відповідність зразка товару й партії.

У результаті війни Голландії за незалежність від іспанського монарха, що почалася  в 1572 році, північні провінції країни стали першою у світі буржуазною республікою, а  центром світової торгівлі  – не Антверпен, а розташований на північ від нього Амстердам, де відбувся справжній прорив у   біржовій торгівлі.

Ще в епоху найвищої могутності Антверпена в середині XVI століття були закладені основи для переміщення центру світової торгівлі в Амстердам: у його порту було сконцентровано 60% світових вантажних перевезень, що включали в себе головним чином зерно й матеріали для будівлі судів.  А в XVII столітті амстердамський порт уже вражав гостей небаченим розмахом міжнародної торгівлі, адже щодня в гавані одночасно перебувало від 1000 до 8000 судів із усього світу.  Вигідним нововведенням була й наявність складу, де зберігалися всі товари, що були привезені у місто.

Перша амстердамська біржа була утворена близько 1530 року, а переїзд у новий будинок, розташований  на центральній площу Ост-Індської компанії, відбулося в 1631 році. Спочатку біржа в Амстердамі була винятково товарною. Із практики Антверпенської біржі була запозичена торгівля зерном за зразками і сама зовнішня форма біржі – площа-двір, оточена галереєю крамниць і контор, на якій опівдні юрбилося до 4500 чоловік. Однак незабаром на біржі стали торгуватися й цінні папери, у зв’язку із чим Амстердамська біржа часто називається першою фондовою біржею, однак таке твердження не є точним. Ще в XIV столітті в Італії почалася торгівля державними борговими зобов’язаннями, а торгівля акціями почалася  в Лейпцизі ще в XV столітті, де на ярмарках продавалися “частки” німецьких рудників.

Розквіт Амстердамської біржі можна із упевненістю назвати проривом у біржовій діяльності:  небачених до цього обсягів досягли торги на ринку цінних паперів, який характеризувався ліквідністю, відкритістю й можливістю спекулятивних операцій. Біржа стала місцем, де вільно торгуються акції великих і дрібних компаній, векселі, державні боргові зобов’язання, заставні. При цьому амстердамська біржа співробітничала із банком, що забезпечувало швидке, надійне й ефективне проведення всіх розрахункових операцій. Чіткий механізм, створений голландськими банкірами, зробив торгівлю на Амстердамській біржі доступною й простою. Якщо на початку XVI століття акціями могли торгувати близько 20 привілейованих прежутя у гру на Амстердамській біржі були включені широкі маси населення.